Цікавинки для батьків

У вересні діти повернуться за парти, але школи працюватимуть в умовах карантину . 

Проєкт DECIDE підготував для батьків чек-лист із підказками про те, на що варто звернути увагу при підготовці дітей до школи.

Поради батькам: як підготувати першачка до дистанційного навчання

Усіх батьків турбує питання про новий навчальний рік. Яким він буде? Онлайн чи Офлайн? А особливо це питання турбує батьків майбутніх першачків.

Тож як підготувати дитину до першого класу, якщо буде дистанційне навчання:

Поясніть дитині, що навчання може бути різним: як у школі, так і вдома. Розкажіть у чому різниця. Акцентуйте увагу, що навчання вдома - це не канікули, і воно потребує серйозного відношення.

Познайомте дитину з вчителем та майбутніми однокласниками. Так дитина почуватиме себе більш впевнено та спокійно.

Складіть разом із дитиною розпорядок дня. Майбутній першокласник буде знати, що за чим його очікує і що та коли робити. Це не лише допомагає адаптуватися до навчального процесу, але й дисциплінує.

Облаштуйте місце для навчання. Підготуйте все необхідне: зошити, ручки, олівці, підставки для підручників, гарне освітлення. Попіклуйтесь про ґаджети та підключення до інтернету. Пам’ятайте, коли дитина займається, її не повинно нічого відволікати.

Допомагайте дітям та підтримуйте їх. Залиште всі свої справи та покажіть як писати «галочки» та «крючечки», як читати чи рахувати. Так дитина відчуватиме вашу підтримку, а це — безцінно.

Не перенавантажуйте школяра. Все повинно бути в міру. Позаймалися — відпочили. Бажаєте закріпити знання? Зробіть це в ігровій формі.

Звертайтеся до вчителя за консультацією. Не соромтеся! Вчитель завжди підкаже та порадить.

⠀

Успіхів вам у новому навчальному році!

Що робити, якщо з дитиною не товаришують?

У книзі «Що робити, якщо ...» обговорюють не тільки фізичні небезпеки, а й соціальні. Коли тебе не беруть в ігри, не визнають за рівного, не запрошують на день народження - все це для дитини може бути травматичні, ніж здається з боку. Допомога дітям в такій ситуації важливіше, ніж покупка чергової іграшки або солодощів. Отже, що робити, якщо не товаришують ...

Читайте продовження на картках в каруселі.

Як виховувати самостійність у дітей

 1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив»…

2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

3. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить. Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.

4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

5. Якщо дитина задає Вам запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками. (Мушу наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.

7. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»

8. Якщо вас запитують про малечу в присутності неї самої, дозвольте дитині самій відповісти. І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

9. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, який вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

10. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан…

11. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

12. І на останок – довіряйте власній дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

Дитяча істерика: причини, дії, рекомендації

        

Дитяча істерика може початися у будь-яку секунду і будь-де, коли ти цього не очікуєш. В такий момент навіть дивуєшся, як маленька дитина може кричати так голосно. В моменти відчаю навіть самій хочеться сісти поряд з дитиною на підлозі магазину і заплакати… але спочатку поговоримо про те, що ж таке ця істерика?

Наукова теорія прив’язаності, яка здобула широку і небезпідставну популярність серед психологів, має в своїй основі думку, що дитина – залежна істота, яка приходить у цей світ поки не готовою сама про себе подбати. Протягом певного періоду дитині потрібна турбота і батьківський захист. Саме ця ідея визначає характер стосунків між дитиною і дорослим: дорослий турбується про дитину і дбає про її безпеку, а у відповідь дитина хоче бути з ним, на нього орієнтуватися, вчитися у своїх батьків, подобатися їм.

Прив’язаність, таким чином – це те, що полегшує дорослому процес піклування про свою дитину. Дитина має обмежений набір способів, як повідомити дорослому про свій дискомфорт, якщо вона опиняється у стресовій ситуації: плач і крик. Тільки з часом вона вчиться від батьків озвучувати свої потреби словами, спокійно, у вигляді прохання.

Дитяча істерика – це історія про батьківську увагу. Крик і плач – це той спосіб привернення уваги і донесення інформації дитиною до значимого дорослого про свої потреби, який просто неможливо проігнорувати. Із чого випливає, що загалом профілактика дитячої істерики полягає у тому, щоб не ігнорувати дитину, аби вона не обирала такі "радикальні" способи.

Істерика – бурхлива емоційна реакція на дискомфорт, голосна заява про якусь потребу. Її проміжна мета – привернути увагу, "протестувати" границі допустимого, терпіння дорослих, дослідити, що дозволено, яка модель поведінки спрацює, а яка ні. І в цьому випадку увага дорослого виступає позитивним чи негативним підкріпленням реакції, як кажуть біхевіористи – науковці, які вивчають психологію поведінки.

І тут необхідно відчувати характер дитини, щоб правильно і співрозмірно потребі дозувати увагу, аби істерики не перетворилися у дитячу маніпуляцію. Зазвичай, якщо дитина в сім’ї одна, якщо батьки тривожні і схильні до гіперопіки, то є велика ймовірність попасти на гачок маніпулятивних дитячих істерик. Реакція просто закріпиться, адже вона спрацьовує 100%. Негативне підкріплення, таке як покарання, теж закріплює істеричну реакцію чада. Є ще третій варіант – ігнорування. Деякі психологи рекомендують ігнорувати дитячу істерику. І дійсно, у деяких випадках така стратегія спрацьовує і дитина заспокоюється. Адже істерика – завжди ДЛЯ КОГОСЬ, якщо дитина не матиме публіки, то голосний плач не має сенсу, бо немає самого адресата. Однак, потрібно зважено підходити до такої стратегії і застосовувати її, коли відчуваєте, що "пахне" маніпуляцією.

Спробуйте зрозуміти причини виникнення істерики у вашої дитини. Батькам треба знати це, оскільки тоді легше сприймаються самі капризи, і батьки не будуть дратуватися і своєю поведінкою і діями ще більше роздувати дитячу істерику.

Отже, які можуть бути причини:
1. Коли у дитини виникає істерика, одразу треба звернути увагу на фізіологічні моменти – можливо дитині жарко, вона хоче їсти чи пити, втомилась (оскільки ви вже другу годину ходите по магазинам). Якщо вони мають місце, якомога швидше спробуйте виправити ситуацію і усунути фізіологічний дискомфорт.

2. Всі діти егоцентричні по натурі– це значить, що вони нездатні дивитись на все що відбувається навкруги з точки зору інших людей, вони не можуть поставити себе на місце інших. Звичайно це все не тому, що вони не хочуть, а просто банально не можуть в силу особливостей розвитку психіки. Отже, діти не здатні зрозуміти, що може не вистачити грошей на продукти, через те що буде куплена іграшка і будуть вимагати свого, бо вони так ХОЧУТЬ.

3. У маленьких діток ще не розвинене відчуття часу і коли їм відмовляють, то вони думають, що відмова розповсюджується на «взагалі», тобто їм тяжко зрозуміти, що завтра чи ввечері можна буде купити щось (чи з’являться гроші, чи зайдете в магазин, де ви знаєте ця іграшка набагато дешевша).

4. Якщо діти не розуміють слово «Ні», тобто коли малеча не звикла, що їй відмовляють є ризик виникнення істерик не лише в магазині, а і в будь-якому іншому місці. Це тема меж і правил. Дитина перевіряє батьків, вибудовує межі дозволеного. Це окрема тема, на яку будуть окремі рекомендації.

5. Ще одна причина – ваш малюк маніпулює. Він сформував для себе зв’язок «якщо підключу сльози і плач – досягну свого».

Безпосередньо під час приступу істерики треба всім своїм видом показати дитині, що ви:

а) твердо стоїте на своєму;

б) слізьми і плачем дитина не досягне свого;

в) любити свою дитину навіть «таку»:

ü Це означає, що без приниження, фізичного і вербального насилля, криків дати дитині «перебіситись»при цьому СПОКІЙНО! стоячи поряд (можна займатися своїми справами – читати етикетку чи говорити по телефону, але мати дитину в полі зору).

ü Якщо дитина довгий час не може прийти в себе, ви можете сказати, що вам не подобається така її поведінка (а не сама дитина), і якщо вона не припинить, то ви її силою заберете з магазину додому! Важливо попередити, а потім і вчинити так як сказали! Повірте, таке доведеться зробити всього пару разів. Якщо ви робите все правильно істерики ставатимуть менш частими та менш тривалими. Діяти за таким планом інколи заважають почуття сорому, страху – «що подумають інші», «він б’ється головою, який жах, що скажуть інші». Намагайтеся відкинути ці почуття і сконцентруватись на власній дитині.

ü Якщо дитина вас чує, то ви можете сказати, що ви поряд, чекаєте коли дитина заспокоїться і чекаєте, коли зможете її обняти.

ü Якщо дитина більш менш заспокоїлась можна спробувати пояснити причину відмови. Крім того, треба дати можливість дитині зрозуміти, що ви її розумієте. Часто діти думають, що ми просто не знаємо, що вони хочуть, та коли ми скажемо, озвучимо це їм, наприклад, «Назар, я тебе почула і зрозуміла – ти хочеш машину, але в мене є гроші лише на продукти», сприйняти відмову легше.

Ситуації, що спонукають дитину до істерики

1. Дискомфорт. Дітей охоплює істерика, коли вони потрапляють у незручні або незрозумілі ситуації, наприклад, під час перебування в людному місці або галасливій компанії.

2. Реакція батьків. Прояви істерики в дітей виникають, коли батьки ставляться до них агресивно, кричать або насміхаються з них. Якщо батьки виявляють різні реакції на поведінку дитини, це дратує її, провокуючи істерику.

3. Нездатність пояснити свої потреби. Дитина почувається безпорадною, коли не в змозі пояснити, чого хоче. Аби висловити своє розчарування, вона впадає в істерику.

Найкращий спосіб упоратися з дитячими істериками – зберігати спокій. Тільки за цієї умови можна знайти вирішення вказаної проблеми.

Важливо попередити прояви істерик в магазині. Як це зробити:

1.     Перед тим як йти до магазину обговоріть з малюком, що ви будете купляти, порадьтесь з ним і, якщо дитина доросла – визначте скільки грошей ви витратите. Наприклад, ми з моїм 2-річним сином пишемо списки – я свій, а він свій (звичайно він просто малює, але ним це сприймається як важлива справа!)

2.     Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина, ще може влаштовувати істерики в магазині, нагадайте їй якої поведінки ви від неї очікуєте безпосередньо перед дверима магазину(не хватати все з поличок без просу, не кричати…)

3.     Коли обираєте товар, попросіть дитину знайти необхідний(інколи можна зробити вигляд, що ви не можете щось знайти). Таким чином малеча відчуває відповідальність і свою значимість. Крім того, вона занята і тому нудитись в неї просто немає часу.

4.     Якщо в магазині дитина чогось дуже хоче і ви бачите, що істерика "не за горами" –дістаньте олівець з листочком і напишіть в його власному «Списку бажань» і скажіть, що наступний раз (або коли ви вирішите) ви врахуєте його бажання і розрахуєте на це гроші. Таким чином дитина розуміє, що ви почули її і потурбуєтесь про те, що вона хоче. Ще один варіант, як можна вчинити, якщо дитину дуже зацікавила іграшка, яку ви не планували купляти – сказати «Яка гарна річ! Давай ми напишемо листа Дідові Морозу і розкажемо про цю річ – давай роздивимось її якомога краще, щоб описати всі деталі.» Звичайно, другий спосіб працює з молодшими дітьми допоки вони вірять в Діда Мороза.

5.     Буває так, що черги біля каси надзвичайно великі і малюк втомлюється стояти. Спробуйте придумати нескладні ігри – порахувати, що купили, визначити, які кольори переважають, перечитати список… варіантів ігор дуже багато, все залежить від вашої фантазії.

6.     Не забудьте похвалити свою дитину на виході із супермаркету за гарну поведінку. Звичайно похвала повинна бути описовою.

Загальний план дій, коли ти бачиш, що у дитини починається істерика, виглядає наступним чином:

Ø Вдихни повітря і налаштуйся на спокій.

Ø Відразу звернути увагу на дитину і повернися до неї, не вимовивши ні слова. Чому потрібно відразу реагувати? Щоб емоції не встигли захопити дитину, адже вона їх ще не вміє контролювати.

Ø Підійди до дитини, присядь, щоб твої очі були на рівні з її очима. Знову ж таки, мовчки.

Ø Зчитуємо емоції: по виразу обличчя дитини ти вже здогадуєшся, які емоції дитина переживає в даний момент. Їх потрібно проговорити і уточнити: "Ти чимось засмучений? Ти зараз злишся?.." (і в такому ж дусі).

Ø Дізнаємося причину істерики, а саме, через уточнюючі відкриті питання: "Що сталося? Покажи (скажи), що ти хочеш". Головне на цьому етапі уважно вислухати все, що вона скаже, не коментуючи, не оцінюючи і не критикуючи її. Якщо дитина зовсім маленька і ще не може виразити словами свою потребу, ти сама називаєш і показуєш, що, можливо, хоче дитина – іграшку, їсти і т. д.

Ø Даємо зворотній зв’язок: якщо ти можеш без проблем зробити те, що хоче малюк, тоді ладно: "Підемо знайдемо твою іграшку. Дякую, що ти це сказав…". У випадку ж, коли ти не можеш в силу різних причин задовольнити вимогу дитини, то роз’ясни це впевнено, спокійно і чітко: "Я розумію, що ти хочеш і в той же час зараз я не можу/не планую цього зробити, бо (…). Вибач. Ми можемо натомість (…)" – і даєш альтернативу чи вибір.

Найголовніше – щоб дитина відчула, що її почули, вислухали і зрозуміли. Звісно, для однієї дитини краще підійде один спосіб, а другої – інший, адже кожна дитина –  індивідуальність. Врахуй, що чим старша дитина, тим менш ефективний спосіб заговорити і відволікти чадо.

У набір для "гасіння" дитячих істерик можна додати ще кілька способів:

Ø Коли дитину ще не накрило хвилею емоцій, постав їй просте питання, яке змусить її переключитися (підходить для дітей, які вже вміють говорити): "Це велика проблема, середня чи маленька?" Потім запропонуй варіанти вирішення проблеми.

Ø Не забороняй істерику, а позбав її сенсу: коли у істерики є глядачі, потрібно вивести по можливості всіх до іншої кімнати. Тоді дитина швидше заспокоїться, адже не буде для кого влаштовувати виставу.

Ø Усюди носити із собою дитячі олівці. Просто поклади їх у свою сумочку. Навіть коли доведеться чекати у черзі до лікаря, ти зможеш зайняти її і час очікування не буде таким нестерпним для дітей, а від того – зведеш можливість істерик до нуля.

Ø Якщо навіть після того, як ти за алгоритмом пояснила, що не можеш виконати прохання дитини і пояснила причину, а вона голосно плаче на підлозі магазину чи посеред вулиці – залишайся незворушною і поясни, що ти йдеш додому. Впевнено рухайся у напрямку виходу. Дитина миттю заспокоїться і послідує за тобою.

Ø Зроби істерику невигідною: запропонуй щось, щоб дитині було вигідно зупинити плач і швидко заспокоїтися. "Ми можемо чекати тут поки ти заспокоїшся. А можемо піти в кіно. Але якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі, ми просто запізнимося".

Ø Заручися підтримкою старших дітей: якщо маленький істерик, приміром, не хоче йти з дитячого майданчика додому, а інші діти вже зачекалися, щоб нарешті пограти у відеоігри вдома, старші діти самі швидше умовлять того заспокоїтися і скоріше піти додому.

Ø Список бажань: якщо дитина починає кричати і вимагає купити уже соту за рахунком іграшку, ти спокійно пояснюєш їй, що зараз ти її купувати не будеш, але ви разом сфотографуєте цю іграшку і занесете її до його списку бажань. До речі, на Новий рік чи день народження такий список бажань вирішить дилему, що подарувати дитині.

Ø Користуйся простою фразою: "Коли ти плачеш, я тебе не розумію. Скажи спокійно, що ти хочеш?".

Ø Коли ти об’єктивно не можеш задовольнити прохання дитини, поясни їй ситуацію і змісти центр уваги з потреб лише дитини: "Ти зараз хочеш гуляти. А я зараз повинна приготувати вечерю. Як нам бути?". В такому разі відповідальність розділена, дитина теж шукає вихід із ситуації: спочатку ти приготуєш вечерю, а потім ви разом будете гуляти. Так дитина вчиться враховувати інтереси інших.

Профілактика істерик

 Дитяча істерика – закономірне явище і через це проходять всі. Разом з тим, коли такі емоційні спалахи надто часті, варто задуматися, а чи все я роблю правильно? Чи я не проявляю надмірну турботливість або, навпаки, постійно ігнорую потреби дитини? Звісно, вміти гасити істерики – мистецтво, а ще вище мистецтво – не допускати їх. Тож кілька рекомендацій з профілактики:

ü Ми звикли асоціювати заборону із покаранням. Але доцільніше щось забороняти у доброзичливому спокійному тоні і обов’язково пояснювати причину.

ü Виробляємо у дитини навичку ввічливого прохання. Перші 10 прохань по можливості краще виконувати. Так ти закріплюєш бажану навичку. Нагадуєш, що треба за це ввічливо подякувати. Потім можна тренуватися відмовляти у проханні: на 7 виконаних прохань дитини – одна відмова. На фоні виконаних прохань одна відмова не буде здаватися такою засмучуючою.

ü Давай дитині завдання. Так ти вчиш її слухатися тебе. Починай із завдань, які і так подобаються дитині, давай позитивне підкріплення посмішкою і проявом радості. Потім давай самостійні завдання і щоб вона потім продемонструвала результати. Похвали її.

ü Домовитися про поведінку: перед походом до магазину домовся, що цього разу ви не купуєте іграшок, морозива і т. д.

ü Проговорити наслідки невиконання домовленостей: якщо дитина порушить домовленість і почне істерику, вона повинна знати, що її очікує – наприклад, ви йдете назад додому. Тільки потрібно попередити дитину: "Ми з тобою домовилися нічого не купувати. Ти порушив обіцянку, тому ми йдемо додому. Або ти заспокоюєшся". На другий-третій раз істерики припиняться.

ü Метод природних наслідків: дитина вчиться на наочних наслідках своєї поведінки. Наприклад, лягла в істериці в чистому одязі на землю – нехай гуляє у брудному.

ü Давати проявляти емоції.

ü Заохочувати рухливі ігри, щоб дитина могла розрядитися і скинути зайву енергію.

ü Постарайся щоразу позитивно підкріплювати бажану поведінку.

ü Інколи дійсно потрібно дати дитині те, чого вона вимагає своїм плачем і криком, але зарання. Дитина може влаштовувати істерику від звичайного дискомфорту – коли вона голодна, втомлена чи відчуває спрагу. Тому має сенс заздалегідь подбати про комфорт дитини.

Як бачимо, вгамувати дитячу істерику – цілком реально, головне – самому бути впевненою і спокійною людиною.

 

Отруєння підлітків: чи існує смертельний челендж у TikTok? Як вберегти дитину – поради психолога

Що радить психолог

Як батькам запобігти негативному впливу інтернету на дітей, як розпізнати тривожні симптоми у поведінці дитини і до кого у такому випадку звертатися.

Необхідно говорити з дітьми про небезпеку в мережі. Нагадати їм правила користування інтернетом і соцмережами. Зокрема, не спілкуватися з незнайомцями й не повторювати дії, які пропонуються в мережі.

«Небезпека в Інтернеті більша, ніж здається. Діти можуть не розуміти наслідків своїх дій, можуть вважати розвагою те, що призводить до катастрофічних наслідків»

Які діти найчастіше стають жертвами небезпечних ігор і челенджів у мережі?

- Найчастіше жертвами стають діти, які мають нестабільний емоційний стан, нестійку самооцінку, діють під впливом імпульсу. У групі ризику опиняються підлітки, які страждають на депресію. Поштовхом до депресії стають напружені стосунки з батьками, вчителями, однокласниками, нерозділене кохання, гіперконтроль, надмірне навчальне навантаження. А ще підлітковий вік може бути часом «пустелі самотності», або коли накривають емоції агресії, ейфорії, тривоги, нудьги і хочеться ризикованими самостійними рішеннями змінити буденне життя. У цей час батькам необхідно бути особливо уважними до емоцій і потреб дитини – підтримувати, чути її, щоб зрозуміти, що ж у неї на душі. Тоді вірогідність, що станеться трагедія, значно зменшиться.

Після трагічних подій, які нещодавно відбулися з підлітками, багато батьків розмовляли зі своїми дітьми. Важливо, щоб такі розмови відбувалися у теплому емоційному кліматі, у формі діалогу. Можна запитати дитину, яка поведінка, на її думку, може врятувати, коли підліток стикається з небезпечними іграми. Попросити дитину самостійно визначити, де був той момент, коли потрібно було зупинитися.

Як батькам запобігти негативному впливу соцмереж і інтернету на дітей?

- Якщо батьки самі постійно «зависають» у телефоні, їм буде складно пояснити дітям, чому вони їм забороняють робити так само. А ще у підлітковому віці авторитетність батьків різко знижується, бо відбувається природній процес сепарації. Тому впливати і пояснювати про ризики потрібно з раннього дитинства, а потім постійно підкріплювати, інакше авторитетами стануть блогери і куратори різних груп в інтернеті. Дитина має знати, що не все, що радять у мережі, потрібно сприймати на віру і робити. Говорити, що існує токсична інформація, яка може стати вбивчою при спробах її використати, повторити.

Необхідно формувати у дитини критичну дистанцію до медіа, вчити її критично мислити, щоб змогла відрізняти хороше від поганого, протистояти маніпуляціям. Організувати життя і дозвілля так, щоб дитина розвивала здібності, цікаво проводити час разом – це найкращий захист від занурення у онлайн середовище.

На сайті МОН можна знайти розділ «Безпека дітей в Інтернеті» для підвищення рівня обізнаності батьків.

Чи забороняти користуватися гаджетами?

- Забороняти гаджети марно. Це ілюзія безпеки, адже рано чи пізно дитина почне користуватися ними. Але взамін її потрібно навчити, як це зробити безпечно. Розповідайте дитині про ризики, які є у мережі. Але не чиніть тиск, не будьте категоричними. Найкращий спосіб донести свою думку дитині, це встановити з нею шанобливий діалог: сказати свою думку і з увагою, не критикуючи, вислухати її. Корисні поради щодо безпечного Інтернету ви можете знайти за хештегом #stop_sexтинг.

Встановіть батьківський контроль на всіх гаджетах, якими користується дитина через налаштування смартфону, у браузері або за допомогою програм Star Guard, Kidslox. Перевірте приватні налаштування у додатках, де вона проводить час (геолокація, особисті дані, хто може долучатися у друзі або писати дитині у чат). Варто обмежити спілкування в ігрових чатах з незнайомими людьми та не дозволяти дитині додавати незнайомців у друзі. Домовтеся з дитиною, що вона може робити у Інтернеті, а що – не може; скільки часу вона може проводити онлайн.

Чи варто перевіряти телефони і читати особисті переписки?

- На це запитання немає однозначної відповіді. Варіант зробити це таємно або примусити дитину показати історію браузера залишається, коли ситуація екстремальна. Але це крайній варіант. Тому що налагодити довірливі стосунки потім буде складно.

Фахівці говорять, що на початку цього року зросла кількість самогубств серед підлітків і юнацтва. На що звертати увагу батькам? Які тривожні симптоми мають насторожити?

- У 8 з 10 випадків потенційні суїциданти намагаються дати оточенню зрозуміти, що вони можуть наважитися на самогубство. Ознаки, за якими можна це визначити: розмови про смерть «Я збираюся померти», «Я не можу так далі жити»; натяки про свій намір «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться за мене хвилюватися»; жарти на тему самогубства; зацікавленість темою смерті; роздавання речей, які є особливо дорогими, упорядкування справ, наведення порядку у кімнаті. Може змінюватися харчова поведінка, сон, дитина стає неохайною, не робить уроки, пропускає заняття у школі.

Батьків має насторожити поведінка, яку вони не спостерігали раніше - відсторонененість від родини і друзів, пригніченість, байдужість, або, навпаки, надмірна активність, метушливість. Різкі, полярні зміни настрою, депресивність може підштовхнути підлітка до самогубства.

Куди звертатися, якщо ці симптоми виявили?

- Потрібно звернутися до компетентних фахівців, які допоможуть зрозуміти, що відбувається з дитиною. Наприклад, до психолога.

Діти мають можливість анонімно і конфіденційно отримати підтримку і пораду, а дорослі – проконсультуватися з психологами, юристами та соціальними працівниками, зателефонувавши на безкоштовну Національну дитячу гарячу лінію Громадської організації «Ла Страда-Україна» за номером 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (для дзвінків з мобільного).

Важливо не чекати, що проблема вирішиться сама, а діяти! Кожна година може стати вирішальною.

Як допомогти дитині, яка має суїцидальні наміри?

- Батькам та близьким налагодити теплі емоційні стосунки з дитиною, зрозуміти її важливі потреби і задовольняти їх. Давайте зрозуміти словами і вчинками, що для вас важливий настрій дитини. Говоріть: «Я завжди поруч, якщо потрібна допомога». Ви можете не знати, чому страждає дитина, але головне – дайте зрозуміти, що ви поруч.

Не ігноруйте загрози, про які говорить дитина, шанобливо і обережно налагоджуйте діалог, якщо помітили, що «щось не так». Скажіть: «Будь ласка, скажи, що з тобою відбувається. Для мене це дуже важливо», «Що тебе непокоїть?..», «Які у тебе справжні бажання і потреби?» Не відкладайте розмову на потім! Давайте дитині знати, що ви відкриті для будь-якої розмови, навіть неприємної. Запевніть її, що не будете сваритися і панікувати. Ваша любов і безумовне прийняття потрібні дитині, як повітря, щоб жити.

Довідка. TikTok - це соцмедійний застосунок, який з’явився у 2016 році. У ньому можна створювати і поширювати відео, проводити онлайн-трансляції. Соцмережа швидко набирає популярності в Україні.

 Як забезпечити безпеку дітей в мережі Інтернет

Пропонуємо декілька рекомендацій, які слід взяти до уваги:

• розміщуйте комп’ютери з Internet-з’єднанням поза межами кімнати Вашої дитини;
• поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з яким вони спілкуються в он-лайні, довідайтесь як вони проводять дозвілля і чим захоплюються; 
• цікавтесь які веб сайти вони відвідують та з ким розмовляють;
• вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль в Windows*;
• наполягайте на тому, щоб Ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм он-лайновим другом без Вашого відома;
• навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;
• контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);
• цікавтесь чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;
• навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в он-лайні. Вони не повинні використовувати Інтернет мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим та хуліганських дій;
• переконайтеся, що діти консультуються з Вами, щодо будь-яких фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет мережу;
• інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;
• розмовляйте як з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет, це не тільки осередок розпусти та жорстокості, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації. 

Та найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а насамперед, оберігаєте. Дитина повинна Вам довіряти.

ТОП-12 ІГОР ДЛЯ ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Щодня і дорослі, й малюки переживають різноманітні емоції — як приємні, так і негативні. Тож дуже важливим завданням для батьків є навчити малюка розпізнавати емоції, виражати їх, розуміти емоції інших.

Запропоновані ігри стануть у пригоді дорослим, які мають на меті збагатити досвід емоційних переживань дитини. Граючись разом, ви зможете навчити дитину управляти своїми емоціями, адекватно реагувати на різноманітні емоційні ситуації, сформувати позитивний емоційний фон.

1. Зiпсований телефон

Це незвичайний варіант добре всім відомої гри. Проводити її слід із групою гравців. Цікаво буде грати, якщо учасниками будуть і діти, й дорослі. Ведучий пропонує всім гравцям сісти в коло й «заснути» (заплющити очі). Потім ведучий «будить» одного з гравців і показує йому за допомогою міміки якусь емоцію. Гравець має «розбудити» свого сусіда справа й передати йому без слів цю ж емоцію. І так до останнього учасника гри.

Ведучий і останній учасник порівнюють результати, показавши емоцію одночасно. Якщо емоція однакова — телефон виявився справним, а якщо різна — усі гравці із задоволенням посміються над результатом.

2. Мiмiчна гiмнастика

Гру можна проводити як з однією дитиною, так і з групою малюків. Дорослий пропонує дитині зобразити певну емоцію виразом обличчя. Називаючи емоцію, показує й розказує, який саме вираз має бути на обличчі.

Приклади:

• подив — підняти брови;

• презирство — стиснути губи, примружити очі;

• страх — розширити очі, відкрити рот;

• роздратування — зсунути брови, насупитися;

• байдужість — розслабити брови, підняти вгору очі;

• радість — розслабити чоло, широко посміхнутися, підморгнути.

3. Малювання

Для цієї гри знадобляться аркуші паперу, гуаш, склянка з водою та пензлик. Запропонуйте малюкові намалювати емоції, які він відчуває зараз. Малювати можна пензликом або пальцями. Потім попросіть малюка пояснити, що саме він намалював, чому обрав такі кольори. Таке ж завдання може виконати дорослий, а дитина нехай спробує визначити, яку саме емоцію він намалював.

4. Вiдгадай емоцiю

У цій грі можна використовувати схематичні малюнки обличчя, що виражає різні емоції, а можна обійтися і без них. Дорослий розкладає малюнки на столі зображенням вниз і пропонує дитині вибрати одну з карток. Завдання дитини — назвати емоцію, намальовану на картці, й зобразити її за допомогою міміки, пантоміми, голосових інтонацій. Якщо ви вирішили провести гру без малюнків-підказок, ведучий сам має зобразити якусь емоцію, а малюк — назвати її та відтворити.

5. Три обличчя

Це ускладнений варіант попередньої гри. Його можна запропонувати малюкові, коли він уже добре розрізняє й називає емоції. Дорослий показує малюкові три різні вирази обличчя поспіль. Малюк має назвати, які саме емоції намагався показати дорослий, і відтворити ці вирази обличчя.

6. Царiвна Несмiяна

Гру можна проводити як з однією дитиною, так і з групою малюків. Дорослий пропонує малюкові перетворитися на царівну Несміяну, а інші діти по черзі мають спробувати розсмішити царівну. Якщо ви граєте з однією дитиною, то самі спробуйте розвеселити царівну, а потім перетворіться на царівну Несміяну й запропонуйте малюкові розсмішити вас.

7. Луна

Ведучий вимовляє якусь відому малюкові фразу, коротенький віршик чи пісеньку з певною інтонацією (зображуючи злість, радість, сум тощо). Малюк має назвати емоцію, з якою було виконано уривок, і повторити його з тією ж інтонацією.

8. Усмiшка

Цю гру краще проводити з групою дітей або з дитиною та кількома дорослими. Ведучий пропонує всім гравцям стати або сісти так, щоб утворилося коло, а потім передати по колу свою найкращу усмішку. Ведучий усміхається першим і, повертаючись праворуч, передає свою усмішку сусідові. Гра триває, поки усмішка не пройде колом і не повернеться до ведучого.

9. Дзеркало

Якщо ви граєте з однією дитиною, виконуватимете роль дзеркала по черзі, якщо з групою дітей — один малюк виконує роль ведучого, решта — дзеркала. Ведучий має зобразити певну емоцію за допомогою міміки й рухів, а дзеркала — відтворити цю емоцію.

10. Протилежностi

Ведучий кидає дитині м’ячик і називає якийсь настрій або емоцію. Дитина повертає м’яч, називаючи при цьому протилежний настрій. Наприклад: веселий — сумний, добрий — злий.

11. Через скло

Поясніть малюкові, що треба уявити, ніби між вами скло, що не пропускає жодного звуку. Тепер спробуйте «сказати» йому що-небудь, користуючись тільки жестами та мімікою. Запропонуйте малюкові відгадати, що саме ви хочете йому повідомити. Коли дитина виконає завдання, поміняйтеся ролями. Нехай малюк спробує пояснити вам щось без слів.

Приклади:

• Подай мені парасольку.

• Не відчиняй нікому двері.

• Обережно, у чашці гарячий чай!

Батькам до уваги

Пам‘ятка батькам першокласника:

 Підтримуйте в дитині її бажання стати школярем. Ваше серйозне ставлення до шкільних проблем , досягнень , а можливо й ускладнень допоможуть першокласникові  підтвердити значущість його нового становища та діяльності.

 Обговоріть з дитиною ті правила і норми , з якими вона зустрілася у школі.   Обґрунтуйте їх необхідність.

 Дитина має право на помилку . Коли людина навчається , в неї може щось не виходити, це правомірно.

 Складіть разом з дитиною режим дня, стежте за його виконанням .

 Не пропускайте труднощі , які виникають на початку навчання. Якщо , наприклад, у дитини логопедичні проблеми, починайте їх вирішувати на першому році навчання.

 Підтримуйте першокласника в його бажанні досягти успіху.

 У кожній діяльності обов’язково знайдіть , за що його можна похвалити. Пам’ятайте , що емоційна підтримка і похвала можуть помітно підвищувати інтелектуальні досягнення людини.

 Якщо вас щось тривожить у поведінці дитини не соромтесь звернутись до шкільного психолога.

 У зв’язку із соціальною позицією школяра в житті вашої дитини з’явилась більш авторитетна людина , ніж ви. Це вчитель. Поважайте думки першокласника про свого педагога.

 Навчання  — нелегка і відповідальна праця. Школа суттєво змінює життя дитини, але це не повинно впливати на різнобічний дитячий світ. У першокласника має залишатись достатньо часу на ігри та розваги.

Успіху вам!

СПИСОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ БАТЬКІВ

Десять заповідей для батьків

• Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
• Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
• Ніколи не навчайте того, в чому самі не обізнані. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
• Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
• Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
• Ніколи не давайте дитині нега тивних оцінкових суджень («ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.
• Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.
• Не ставтеся до дитини зневажливо.
• Будьте послідовними у своїх вимогах.
• Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

НАШІ ПОМИЛКИ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ:

Усі батьки виховують дітей з огляду свого вміння і розуміння життя й рідко замислюються над тим, чому в певних ситуаціях поводяться так, а не інакше. Однак у кожного з батьків бувають у житті моменти, коли поведінка дитини ставить їх у глухий кут.

Усі батьки час від часу припускаються помилок у вихованні. Та все ж краще вчитися на чужих помилках!

Думка батьків. Чому діти так часто сперечаються з приводу будь-якого нашого прохання чи настанови? Може, вони це роблять навмисне? Як із цим бути? Закликати до здорового глузду, погрожувати, застерегти, що більше не будемо їх любити?

Порада батькам. Обіцянка більше не любити свою дитину — один із найсильніших засобів виховання. Однак, ця погроза, як правило, не здійснюється. А діти чудово відчувають нещирість, фальш. Повівшись таким чином одного разу, Ви можете на тривалий час втратити довіру дитини —дитина буде сприймати Вас як людей брехливих. Краще сказати: «Я тебе люблю і завжди буду любити, але твоя поведінка мене засмучує, і я її не схвалюю».

Думка батьків. Для чого напружуватися, щось доводити дитині, відшукувати аргументи, сперечатися, нервуватися? Дитина сама навчиться розв’язувати свої проблеми. І взагалі дитину потрібно готувати до дорослого життя, нехай скоріше дорослішає.

Порада батькам. Ніколи не потрібно демонструвати дитині свою байдужість.  Вона, відчувши байдужість, одразу почне перевіряти, наскільки вона «справжня». Перевірка буде полягати у здійснені поганих вчинків. Дитина чекатиме, чи будуть спричиняти її погані вчинки критику або покарання. Томузамість показної байдужості краще спробувати налагодити з дитиною дружні стосунки, навіть якщо її поведінка Вас зовсім не влаштовує. Можна, наприклад, сказати: «У цьому питанні я з тобою не згоден (не згодна). Але я хочу допомогти тобі, бо дуже тебе люблю. У будь-який момент, коли тобі це знадобиться, можеш запитати у мене поради».

Думка батьків. Діти мають слухати батьків беззаперечно — це найважливіший принцип виховання.

Порада батькам. Діти обов’язково повинні розуміти, чому і для чого вони роблять будь-що. Занадто суворе виховання, що ґрунтується на незрозумілих дитині принципах, нагадує дресуру. Дитина може беззаперечно виконати все. Переконання є кращим за суворість. Можна сказати: «Ти, будь ласка, зараз зроби так, як я тобі раджу, а згодом (наприклад, увечері) ми все спокійно обговоримо — чому й для чого».

Думка батьків. Готові все зробити заради нашої дитини, адже діти завжди мають отримувати найкраще. Дитинство — найкоротша пора, тому воно має бути прекрасним. Так приємно вгадувати і виконувати будь-яке бажання дитини!

Порада батькам. Розбещеним дітям дуже складно буває в житті. Не можна тримати єдине дитя під ковпаком батьківської любові, бо в подальшому це може призвести до багатьох проблем. Навпаки — вона відчуває себе безпорадною й одинокою. Можна діяти відповідно до фрази: «Спробуй-но зробити це сам (сама), а якщо не вийде, я із задоволенням тобі допоможу».

Думка батьків. Дитина — найголовніше у нашому житті, вона така дотепна, з нею про все можна говорити. Вона розуміє нас, як доросла людина.

Порада батькам. Діти ладні зробити все, щоб сподобатися своїм батькам, адже батьки — найголовніші для них люди у світі. Діти навіть готові зануритися у складний світ дорослих проблем замість того, щоб обговорювати свої інтереси з однолітками. Але при цьому їхні власні проблеми так і лишаються нерозв’язаними.

Думка батьків. У нас обмежений статок, тому не можемо дозволити собі навіть балувати дитину, постійно доводиться їй у всьому відмовляти. Якби у нас було більше грошей, ми були б найкращими у світі батьками.

Порада батькам. Любов не купите за гроші. Часто трапляється, що у сім’ях із невисоким статком дорослі роблять все, щоб дитина ні в чому не знала потреби. Але Ви не повинні відчувати докорів сумління від того, що не можете виконати усі бажання дитини. Насправді ж любов,  спільні ігри і проведення разом дозвілля для дитини є важливішими від Вашого гаманця. Не гроші роблять дитину найщасливішою, а відчуття того, що вона для Вас —найголовніше у житті.

Думка батьків. Багато хто з дорослих у житті мріяв займатися спортом, музикою, відвідувати той чи інший гурток, але не мав змоги. І ось тепер .їх головна мета — дати дітям найкращу освіту, і не важливо, що дітям цього не дуже хочеться. Мине час, і вони оцінять старанність дорослих.

Порада батькам. На жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І часто чудове майбутнє, змальоване дорослими в їхній уяві, розбивається і об небажання дитини займатися, скажімо, музикою. Доки дитина ще мала, вона слухається дорослих, але згодом… Бажаючи вилетіти з клітки батьківської любові, вона починає висловлювати протест усіма доступними їй засобами —це, у тому числі, може бути вживання наркотиків, алкоголю • тощо. Тому, заповнюючи день дитини потрібними й корисними заняттями, не забувайте лишити їй небагато часу і для особистих справ.

Думка батьків. Неприємності на роботі, погані взаємини в сім’ї та ; інше призводять до того, що дорослі «виміщають» свій настрій на дитині. Багато хто з них упевнений, що в цьому немає нічого страшного. Достатньо потім купити дитині обіцяну іграшку або повести до парку відпочинку розважитися на атракціонах- і все буде в порядку!

Порада батькам. Батьки мають демонструвати дитині, що вони радіють її добрим вчинкам, а негативні вчинки їх засмучують. Це створює І у дітей відчуття непохитності цінностей. Коли дорослі на догоду своєму  егоїзму і настрою сьогодні дозволяють дещо, а завтра це ж саме забороняють, дитина розуміє лише одне: не має значення що я роблю, головне — який зараз настрій у батьків. Однак ,якщо Ви відчуваєте, що себе Вам не перебороти, краще заздалегідь домовитися з дитиною: «Знай, навіть коли у мене добрий настрій, тобі не потрібно (і не буде дозволено) робити, що заманеться. А якщо поганий — спробуй бути до мене поблажливим (поблажливою)».

Думка батьків. Більшість дорослих завантажені роботою, але кожну вільну хвилинку намагаються проводити з дітьми: вони готують для них, перуть, купують усе, що їм потрібно. Діти повинні самі розуміти, що у батьків просто не має часу гратися з ними, читати їм і таке інше.

Порада батькам. Дорослі часто забувають просту істину: якщо Ви народили дитину, необхідно й час для неї знайти. Дитина, яка увесь час чує, що у дорослих на неї немає часу, буде шукати споріднені душі серед чужих людей. Навіть якщо Ваш день розписаний щохвилинно, знайдіть увечері півгодини (у цьому питанні якість є важливішою за кількість), поговоріть із дитиною, почитайте книжку, обговоріть події шкільного дня… Дитині це необхідно.

Пам’ятка для батькiв
(профілактика шкідливих звичок)

1. Дотримуватися чiткого режиму дня, визначити обов’язки кожного члена сiм’ї, спiльно з дiтьми планувати життя родини.

2. Постiйно цiкавитись успiхами та проблемами, труднощами та iнтересами дитини.

З. Знати коло товаришiв своєї дитини, зони її неформального спiлкування.

5. Без повчань, залякування, докучливостi обговорювати проблеми життя курців.

6. Обмежувати доступ молодi до iнформацiї, що популяризує шкiдливi звички (окремi кiнофiльми, вiдеофiльми, публiкацiї).

7. Навчити молодь протистояти агiтацiї прихильникiв
нездорового способу життя, виробляти вмiння вiдстоювати свою позицiю.

8. Пiдтримувати постiйний зв’язок з ліцеєм і допомагати їм у пропагандi здорового способу життя.
9. Бути готовим до консультацiї з педагогами, психологами, соціальним педагогом, медиками, до вiдвертої розмови з дитиною, до прийняття певних рiшень, своєчасно реагувати на iнформацiю про вiдхилення в поведiнцi дитини.

Як допомогти покинути курити? 

1. Батьки повинні першими звільнитися від куріння.
2. Батьки мають допомогти дитині позбутися звички курити. Ігри, відпочинок на свіжому повітрі, прогулянки, бесіди — усе це сприяє відмові від куріння.
3. Не повчати, а підтримувати своїх дітей, стверджувати, що все вийде, якщо мати велике бажання.
4. Не боятися компанії своєї дитини, а допомагати їй боротися зі спокусою куріння.